Caveat Emptor: канцерогени у косметичних засобах

Дослідження, проведені американською Асоціацією спроживачів органічної продукції, показали, що близько половини доступних на ринку США косметичних завобів містять канцероген 1,4-діоксан.

1,4-діоксан є подразнювачем слизової оболонки очей та дихальних шляхів, легко проникає у шкіру. У косметології використовується як розчинник у синтезах активних інгрідієнтів, його сліди можуть потрапляти у кінцеву продукцію.

За даними Асоціації, це речовина є в 97% засобів для випрямлення волосся, 82% висвітлювачів та фарб для волосся, 66% засобів для депіляції, 57% найменувань дитячого мила, 45% автозагарів, 43% лосьйонів для тіла, 36% гормональних кремів, 35% засобів для омолодження, 33% кремів для повік.

Така статистика змушує задуматися не лише про те, чим ми дихаємо та що ми їмо, а й про те, що потряпляє до нашого організму крізь шкіру. Цьому активно сприяє розвиток косметології, коли винаходиться все нові й ефективніші засоби для кращого поглинання усіляких там масок, кремів та лосьйонів.

Проте діоксан – це лише вершина айсберга.

Перед тим, як „купуватися” на рекламу, радимо переглянути вміст флакона, що ви збираєтеся придбати, адже за усіма цими незрозумілими для пересічного громадянина назвами хімічних сполук може критися потенційна небезпека для вашого здоров”я.

Розрізняють скриті та явні канцерогени. Перші самі по собі не є шкідливими, але вступаючи в реакцію з деякими речовинами, утворюють небезпечні сполуки. Так, наприклад, DEA (діетаноламін), ТЕА (триетаноламін) – хімікати, що містяться у миючих засобах, вступають в реакцію із нітратами утворюючи інші речовини – нітрозаміни (сильні канцерогени). Інша група небезпечних хімікатів має назву Formaldehyde Releasers, (речовини, що вивільнюють формальдегід) До них належать Bronopol – (бронопол), Quaternium 15 – (кватерніум-15), Imidazolidinyl Urea – (імідазодініл-мочевина), Diazolidinyl Urea – (діазолідініл-мочевина), DMDH Hydantoin - (DMDH-гідантоїн). Самі по собі, вони не є канцерогенами, але в усіх випадках, вони або розкладаються у флаконі чи тюбику, або прямо у вас на шкірі й вивільнюють при цьому формальдегід, що є потужним канцерогенгом.

Явні канцерогени.... Назва тут горорить сама за себе й подальші пояснення зайві.

DEA – (діетаноламін) Talc – (тальк) Fluoride – (фторид) Saccharine – (сахарин), Crystalline Silica – (кристалічний силікат) Coal Tar Dyes – (кам”яновугільні барвники), Blue1 – (блакитний-1) Green3 – (зелений-3) Arsenic – (мишьяк) Lead – (свинець), Para-phenylenediamine – (парафенілендіамін)

Якщо ви побачите їх на етикетці, ви напевне знаєте що це – канцерогени!

Варто виокремити тут тальк, так часто вживаний нашими мамами та бабусями як присипка для малюків. Тальк - дуже небезпечний канцероген. Близько 25 млн. американок присипають їм геніталії після душу чи ванни, в той час як декілька досліджень показали, що у жінок, які його викорустовують, є велика загроза захворіти на рак яєчників.

Крім того, насторожити повинні й наступні компоненти, що активно використовуються в косметології:

Alcohol (Алкоголь), Aluminum (Алюминий) Підвищують ризик захворювання на рак горла та ротової порожнини.

Flavoring (Ароматизаторы) Деякі ароматичні добавки можуть бути канцерогенними.

Fluoride (Флюорид-Фторид) Потенційний канцероген.

Sodium Lauryl Sulfate (SLS) (лаурилсульфат натрія) – отримуєтьлся із кокосового масла, широко використовується в косметичник очищувачах, шампунях, гелях для душу, пінах для ван. Мабуть, найнебезпечніший інгридієнт у препаратах для догляду за волоссям та шкірою. Проникає в очі, мозок, серце,печінку та затримується там. Затримує розвиток у дітей. Вступає в реакцію із іншими інгридієнтами та утворює нітрозаміни (нітрати). Багато фірм маскують свою продукцію, що містить SLS під натуральну, вказуючи „отримано із кокосових горіхів”.

Sodium Laureth Sulfate (SLES) (Лауретсульфат Натрія) Аналогічний Sodium Lauryl Sulfate. Окрім нітратів утворює також діоксини.


Натуральна косметика
Немає жодних юридичних визначень слова „натуральний”. В косметології цим словом можна назвати все, що забажає виробник. Вживання цього терміну не має жодних юридичних зобов”язань. Загалом, “натуральна косметика” — це просто рекламний трюк. Нема жодних критеріїв того, що може, а що не може містити „натуральний” продукт. Косметичні засоби, які позиціонуються як „натуральні”, як правило, містять консерванти, барвники та інші компоненти, які не є натуральними.

Що де шукати? (канцерогени та інші шкідливі речовини)

Mouthwashes (Ополіскувачі для ротової порожнини)
• Alcohol
• Flavoring
• Sodium Lauryl Sulfate (SLS)

Toothpastes (Зубні пасти)
• Fluoride
• Sodium Fluoride
• Sodium Lauryl Sulfate (SLS)

Shampoos (Шампуні)
• Diethanolamine (DEA)
• Sodium Lauryl Sulfate (SLS)
• Sodium Laureth Sulfate (SLES)

Conditioners (Кондиціонери)
• Diethanolamine (DEA)
• Propylene Glycol
• Tallow (Animal Fat)

Shaving Gels/Creams (Креми для гоління)
• Diethanolamine (DEA)
• Propylene Glycol
• Sodium Lauryl Sulfate (SLS)

Deodorants (Дезодоранти)
• Aluminum Butane Propane
• Propylene Glycol

Shower Bars/Gels (Гель/мило)
• Diethanolamine (DEA)
• Sodium Lauryl Sulfate (SLS)
• Sodium Laureth Sulfate (SLES)
• Tallow (Animal Fat)

СУЧАСНА ТРАНСПЛАНТОЛОГІЯ: проблеми та виклики

ТРАНСПЛАНТОЛОГІЯ І ТУРИЗМ

До трансплантації – тобто пересадки органів – вдаються тоді, коли жоден традиційний метод лікування пацієнтові вже не зарадить. Головною перешкодою для людей з такими проблемами стає пошук донорських органів, попит на які значно перевищує пропозицію.

Однією з причин такого дефіциту є доволі жорстке законодавство, яке контролює дії лікарів, пацієнтів і самих донорів. Майже у всіх країнах світу продавати людські органи заборонено. Та закон писаний не для всіх і є такі держави, в яких його обійти простіше. Людина, життя якої в даний конкретний момент залежить від наявності донорського органу і можливості зробити пересадку, ладна податися на край світу аби врятувати себе від смерті. Це і породило явище транспланталогічного туризму.

За оцінками ВООЗ, кожна десята з 61 тисячі пересадок нирок, проведених у всьому світі 2006 року, була здійснена саме в процесі «трансплантологічного туризму».

В основному подорожі для порятунку життя – це подорожі в країни де зробити операцію дешевше, або де простіше дістати необхідний орган. Ситуація з транспланталогією в Україні говорить про те, що такий туризм для нас також актуальний. У нас порівняно дешева медицина і за висновками Європарламенту в 2007 році, Україна посіла друге місце в Європі після Молдови серед «чорних експортерів» людських органів. Проте потреби трансплантацій для українців виконуються лише на 1% на рік. Тисячі людей не маючи змоги виїхати з країни задля операції просто помирають, серед них – сотні дітей. За кількістю трансплантацій нирки, Україна посідає одне з останніх місць у світі.

Розглядаючи таку статистику навряд чи нас можна назвати країною трансплантологічного туризму. Але йдеться про офіційні данні ... Якщо ж розглядати ситуацію з погляду статистики, яка не ведеться, тобто операції які проводяться на Україні незаконно, згадується справа пів річної давнини. Скандал, стосовно ізраїльських торгівців органами (які привозили в Україну донарів і реципієнтів органів і проводили підпільні операції в донецькому Центрі трансплантації нирок та в якійсь з київських клінік) притаманно українським медіа закінчився три крапкою. Та незважаючи на те, що лікарі стверджують, що повідомлення про такого роду операції – не більше ніж газетні «плітки», а МВС підтверджують лише поодинокі випадки торгівлі органами - свідчення їхні виглядають непереконливо.

Варто лише сказати, що коли ізраїльська поліція хотіла провести розслідування разом з українськими слідчими органами – їм відмовляли, і взагалі робилося все, щоб не вплутувати чесне ім’я нашої держави в цей скандал (як повідомляло „Дзеркало тижня”, тодішній начальник МВС по зв’язках з громадськістю пан Стогній розповів, що в матеріалах справи, поданої до окружного суду Хайфи, є інформація про клініки, «розташовані на території СНД», але «відсутні згадки як про громадян України, проте Україна в цій справі згадувалася сім разів).

І все ж факт проведення операцій у донецькому Центрі трансплантації нирок встановлений завдяки свідченням потерпілих, а також медичним довідкам, виданим цим лікарським закладом. („ДТ”).

Тож скільки насправді іноземних громадян приїжджає в Україну з метою зробити пересадку нирки невідомо. Статистики по неофіційній трансплантології не ведеться. А от високий рівень кваліфікації наших лікарів вже може бути достатньою причиною для збільшення кількості трансплантологічних туристів. Вартість операції в Україні може варіюватися, але судячи з коментарів експертів, коштує дешевше ніж за кордоном. Наприклад лікарі називають суми від 15 до 70 тисяч доларів (хоча чітко зафіксованих цифр і немає).

Якщо говорити про світові ціни, то скажімо трансплантація печінки в Шанхайському госпіталі з усіма зручностями коштує 120 тисяч доларів, а та сама операція у провінційному «польовому госпіталі» («без зручностей») 80 тисяч доларів – і це ще не Америка і Західна Європа. Там, як відомо, медичне обслуговування коштує набагато дорожче ніж на теренах колишнього СРСР. Проте той самий Китай пацієнтів, що чекають на пересадку органу, приваблює не тільки вартістю операції, а й лояльнішим законодавством стосовно донорства. Там дозволено використовувати органи загиблих в’язнів.

Трансплантологія - одна з найприбутковіших напрямів не стільки в медицині, скільки у торгівлі людьми в країнах зі «слабкою» демократією. Враховуючи неподолану корупцію в управлінні сферою охорони здоров’я (згадати хоча б купівлю ліків по значно вищих цінах і непрозорі тендери) можемо припустити, що трансплантологічний туризм в країні існує і найближчим часом може набрати обертів. Тим більше, що на арену виходить новий брокер в стосунках донар/хворий – це Інтернет. Сфера важко контрольована а тому перспективна. В США вже є прецедент офіційного донорського брокерства через Інтернет – каліфорнійський підприємець зводить людей з різних куточків світу – хворих, донарів, лікарів.

БІРЖА ОРГАНІВ

Вік: від 18 до 30 років (прийнятний «купівля»-«продаж»), зустрічаються оголошення «продам» до 52 років

Річна потреба трансплантації: нирки – 2500, серця – 2000, печінки – 1500

Пропозиція власних органів (Україна, UA-IX) – не більше 30 (до 70% - посередники).
Попит на органи (Україна, UA-IX) – понад 50 (до 50% - посередники).

Зроблено за останні кілька десятиліть, легальних трансплантацій: нирок – до 2000, серця – 4, печінки – до 60.

Місця легальної трансплантації: Інститут хірургії та трансплантології ім. Шалімова (Київ)

Місця легальної трансплантації до активізації скандалів довкола «чорних» трансплантологів: Інститут хірургії та трансплантології ім. Шалімова (Київ), Донецька, Запорізька обласні клінічні лікарні, Львівський, Харківський, Одеський центри трансплантології.

Середня вартість (купівля – пропозиція «куплю», як правило, посередники; продаж – пропозиція «продам», як правило, люди, які намагаються заробити кошти на життя, на операцію рідним, близьким, посередники таких людей):
Нирка: купівля: 2 – 30 тисяч євро, продаж: 80 – 100 тисяч євро
Серце: купівля: до 50 тисяч євро, продаж: від 150 тисяч євро
Печінка (фрагмент): купівля: від 5 тисяч євро, продаж: від 15 тисяч євро
Рогівка ока: купівля: від 5 тисяч євро, продаж: від 5 тисяч євро
Кістковий мозок: купівля: від 10 тисяч євро, продаж: до 40 тисяч євро; від 500 євро за 1 грам
Легеня (фрагмент): продаж: від 20 тисяч євро (оголошень на купівлю не виявлено; трансплантація обох легенів проводиться разом із серцем)
Шкіра: продаж: від 5 тисяч євро за 1000 фолікулів

Чому є різниця «курсу»?
посередник максимально збиває ціну, яку просить донор. Таким чином він виторговує власну маржу. Тобто замовник може заплатити, скажімо, 80 тисяч євро за нирку, а донор отримає лише 40 тисяч.

Регіональні особливості: донорам з України, Росії, Молдови, інших пострадянських республік не варто розраховувати на оплату своїх органів більше, ніж у розмірі 60% максимально означеної вище вартості.

Схеми роботи посередників «на продаж»:
- Ви розміщуєте оголошення «продаю»
- посередник обговорює умови, на яких він допоможе Вам продати власний орган (все за рахунок замовника, окрім перельоту – він може коштувати, як у випадку із Веллінгтоном, Нова Зеландія, до 2500 доларів США в один бік. Втім, в окремих випадках, всі перельоти можуть оплачуватися навіть попередньо – зустрічаються оголошення про «висилання грошей на проїзд»):
o попереднє тестування в країні проживання донора
o прийняття рішення про виїзд
o тестування на сумісність у клініці
o операція
o реабілітація (14 днів)
o повернення на Батьківщину
- оплата послуг може відбуватися перед операцією у країні проведення операції, або після повернення на Батьківщину (як правило – шахраї, грошей не виплачують)
- переліт / переїзд може здійснюватися через транзитну країну. Приміром, через Єгипет – до Ізраїлю, Австралії, Нової Зеландії. Такий спосіб пояснюють необхідністю убезпечитися від переслідувань служб безпеки. Однак також можуть використати для перевірки серйозності намірів. Крім того, можуть бути й прямі перельоти – до Туреччини (за туристичною путівкою), до Німеччини, Індії тощо.
- невелика кількість аналізів має насторожити. Якщо хочуть взяти проби лише на ВІЛ, гепатити і сифіліс, це найімовірніше шахраї, які візьмуть передплату приміром за візу чи за переліт і зникнуть.

Схеми роботи посередників «на купівлю»:
- Ви розміщуєте оголошення «куплю»
- посередник «вибиває» мінімальну кількість самооплатних послуг для донора
- «наганяє» ціну


ПРОБЛЕМИ В ГАЛУЗІ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ ОРГАНІВ

В Україні щорічно 2-2,5 тисяч осіб чекають на нирки, близько 1000-1500 на серця і печінки. За словами директора Національного Інституту хірургії і трансплантології ім. А.А.Шалімова, доктора медичних наук Юрія Поляченка, кількість операцій у десятки разів менша, ніж кількість людей, які їх потребують. Причини цього, перш за все, треба шукати у недосконалості законодавчої бази, - переконані експерти.

У Законі “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині” (1999) відсутні чіткі норми про трансплантацію органів від померлого (трупна трансплантація) та немає правил констатації смерті людини на підставі смерті мозку. На реалізацію державних програм в цій галузі виділені кошти, але не можна говорити про їхнє цільове використання.


Номартивно-правова база: На виконання Закону України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині”, Міністерство охорони здоров’я України видало 25 вересня 2000 р. наказ №226 “Про затвердження нормативно – правових документів з питань трансплантації”. Цим наказом затверджено: “Інструкцію щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку”; “Інструкцію щодо вилучення органів людини в донора-трупа”; “Інструкцію щодо вилучення анатомічних утворень, тканин, їх компонентів та фрагментів у донора-трупа”; “Перелік органів людини, дозволених до вилучення у донора-трупа”; “Перелік анатомічних утворень, тканин, їх компонентів та фрагментів і фетальних матеріалів, дозволених до вилучення у донора-трупа і мертвого плоду людини”; “Інструкція щодо виготовлення біоімплантантів”; “Умови забезпечення збереження анатомічних матеріалів під час їх перевезення”.
Така законодавча активність минулих років у сфері охорони здоров’я свідчить, з одного боку, про розширення правового регулювання суспільних відносин у цій сфері, а з іншого – про потребу в оновлених законах про охорону здоров’я. Але поки що нічого такого в нашій державі не відбулось.
За словами Ю.Поляченка, в першу чергу, тема трансплантації – це суспільна проблема. В Україні згідно з опитуваннями, які проводив Інститут хірургії і трансплантології ім. А.А.Шалімова, один випадок з восьми, коли родичі погоджуються на трансплантацію, тоді як у США готовність дати згоду висловлюють до 90 % опитаних. В нашій державі люди не довіряють лікарям, і на думку директора Інституту, щоб покращити ситуацію в трансплантології, суспільству треба все роз’яснити. Ці проблеми до людей повинні доносити представники релігійних конфесій, оскільки церква – це єдина інституція, довіра до якої поки що не змінна, - вважає Ю.Поляченко.
Ще проблеми:

- Інструкція щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку, затверджена наказом МОЗ України («Про затвердження нормативно-правових документів з питань трансплантації» від 25 вересня 2000р. №226) не зобов’язує персонал відділень інтенсивної терапії проводити діагностику смерті мозку. (За статистикою, лише у 10-15 % хворих, що гинуть у відділеннях інтенсивної терапії, діагностується смерть мозку).

- Державна програма розвитку трансплантації МОЗ України, зокрема, на 2002-2005 рр. передбачала створення єдиної інформаційної державної системи трансплантації органів, тканин, клітин; удосконалення відповідної нормативно-правової бази, підготовку лікарів-трансплантологів, забезпечення взаємодії між закладами охорони здоров’я і науковими установами, діяльність яких пов’язана з трансплантологією. Але наразі ж усі ці перелічені норми досі повноцінно не реалізовані.
- Не затверджені і не доведені до закладів охорони здоров’я стандарти трансплантації органів, критерії та сертифікати якості анатомічних матеріалів людини, концепції акредитації і вимоги щодо стану матеріально-технічної бази, обладнання державних і комунальних закладів охорони здоров’я.
- Відсутність реєстру хворих з пересадженими органами, а також відсутність раціонального використання коштів з Держбюджету і жорсткого контролю з боку Міністерства охорони здоров’я України.

Куди діваються виділені державні кошти?

Медики кажуть, що в основному на закупівлю обладнання, вироби медичного призначення для проведення гемодіалізу (метод очищення крові) хворим з нирковою недостатністю та медикаментів для здійснення імуносупресивної терапії (терапія - допомагає організму адаптуватись до пересаджених органів) хворим з пересадженими нирками.

У концепції Державної цільової програми розвитку трансплантації в Україні на 2006-2010 рр. написано, що лікування діалізом (один із методів детоксикації організму), зокрема, хронічної ниркової недостатності, надзвичайно дороге. Вартість лікування одного пацієнта на рік складає приблизно 80 тисяч грн. У світі вважається, що трансплантація нирки економічно вигідніша (близько 50 тисяч грн.), ніж діаліз. Крім того, трансплантація нирки значно покращує якість життя, у порівнянні з діалізом, і приводить до повноцінної соціальної адаптації.

Враховуючи чимало нормативно-правових норм в законодавстві України про трансплантацію на думку Голови Комітету ВР України з питань охорони здоров’я, нардепа Тетяни Бехтеєвої, потрібно розробити ще один проект закону про загальнодержавну програму розвитку трансплантації в Україні на 2008-2012 рр.. Але… чи не забагато законів-підзаконів?

Тим не менше, парламентарії переконані, що посилення просвітницької діяльності серед населення, яка допоможе суспільству по-іншому (позитивно) ставитись до питань донорства для трансплантації, введення документального підтвердження згоди особи стати донором у разі раптової своєї смерті – принесе успіх трансплантології.

ІЗ СВІТОВОЇ ПРАКТИКИ

Презумпція згоди/незгоди. Розвиток трансплантології та її ефективність багато в чому залежить від законодавчого закріплення презумпції згоди чи незгоди на вилучення органів після смерті. Презумпція згоди передбачає, що потенційний донор ще за життя погодився бути донором. Вона діє в таких країнах як Фінляндія, Швеція, Бельгія, Франція, Італія. Презумпція незгоди полягає в тому, що особа, не давала згоди на вилучення власних органівпісля смерті. Презумпції незгоди діють в США, Німеччині, Великобританії та деяких країнах Латинскої Америки.

Питання презумпції стає ще більш важливим, враховуючи великий наявний дефіцит органів для пересадки. В США, згідно статистичних даних, щорічно щорічно в середньому помирає 10 пацієнтів, які не дочекалися пересадки. Загалом, у світі від нестачі донорських нирок щорічно гине три людини, в країнах Європейського Союзу більше 50 тис. Людей стоять у черзі на трансплантацію.

На думку більшості трансплантологів, найбільш прогресивною є модель, яка передбачає можливість для кожного громадянина у письмовій формі відмовитися від забору його органів після смерті. Таку відмову заносять у базу даних. Якщо такої відмови не існує, то вважається, що людина за життя не відмовлялася бути донором. В такому випадку думку родичів як правило не беруть до уваги.

У країнах Європи існують спеціальні комп”ютерні центри де зберігається інформація про тих, хто відмовився бути донором, а також параметри реципієнтів. Це забезпечує більшу оперативність у екстренних випадках, адже, наприклад, серце після забору „живе максимум п”ять годин.

- У багатьох розвинених країнах зараз існує презумпція згоди...В Україні існує презумпція незгоди. Багато українських спеціалістів виступає проти такого становища. Я сам – за презумпцію згоди. Справа у тім, що у розвинених країнах держава виділяє великі кошти на пропаганду трансплантації, створюються фільми, телепередачі, книги. А у нашому неінформованому суспільстві презумпція незгоди не дасть трансплантології розвиватися. – каже директор Координаційної ради України з трансплантації Віталій Цимбалюк.

Так, у Німеччині намагаються ввести наступну норму: якщо людина погоджуєтсья стати потенційним донором, то їй видають відповідний документ та при необхідності вона, в свою чергу, має перевжне право на отримання донорського органу.

Трансплантологи любят збиратися в Іспанії - вона визнаний світовий лідер у цій галузі медицини, на першому місті за кількістю донорів та пересадок на душу населення. Тут діє національна програма з підтримки трансплантації, створена мережа спеціальних центрів для пошуку донорів, ведення переговорів із родичами, проведення просвітницької діяльності з населенням починаючи із дитячого віку.

- Я був в Іспанії, заходжу в готель, й мені в очі кидається заголовок – печінку пересадили 18-денному (!) малюку. Йому знайшли донора. Уявляєте – рівень! Батьки загиблого у катастрофі малюка дали згоду на забор органа! Наші ж пацієнти змушені іхати за кордон, а держава має платити за це валюту, підтримуючи таким самим трансплантологію у Польщі та Німеччині. А ми бігаємо за кожною копійкою. Дайте нам кошти, підтримайте вітчизняну галузь! – каже Цимбалюк.

Платне донорство. Дозволити собі трансплантацію може не кожний враховуючи матеріальне становище. Так, наприклад, в США пересадка нирки коштує 90 тис. доларів, додайте до цього ще щорічні витрати на супроводжуючі медикаменти у сумі 7 тис. доларів. В Україні ж пересадка цього органу обійдеться у 8 тис. доларів. Проте треба враховувати, що в США, на відміну від України, у вартість операції включені витрати на ліки, матеріали та багато різних супроводжуючих послуг.

Багато спеціалістів виступають проти платного донорста, стверджуючи, що це може створити безліч кримінальних схем, особливо в такій країні, як Україна.

Дехто ставить у приклад іранську модель. Тут діє спеціальний державний фонд підтримки донорів, за рахунок якого останні отримують від держави кошти, а відсутність посередників дозволяє розглядати таку модель як некомерційну. В результаті такої державної програми в Ірані практично відсутні черги на трансплантацію багатьох органів. Донор чи його родичі офіційно отримують від держави 5 тис. доларів.

- Можливо, в тих країнах, де чітко працюють закони, це можливо – донорство завжди було гуманним актом. Застосування такої моделі у нас може призвести до кримінальної торгівлі людьми. Правильніше, я вважаю, розвивати трупне донорство, коли настає смерть мозку, а органи ще можна використовувати. – каже Цимбалюк.

- Зараз практично скрізь велика прірва між необхідністю в органах та їх доступною кількістю, - пояснює головний трансплантолог України, директор Інституту хірургії та трансплантології АМН України Валерій Саєнко. – Тому неможливо повністю відмахуватись від ідеї введення платного донорства. Інше діло , що цей процес має бути чітко продуманий, внесені необхідні обмеження, змінено відповідне законодавство. Якась компенсація донору повинна бути. Подумайте, людина, яка віддала орган – у нас це один із батьків чи близький родич пацієнта – на певний час втрачає працездатність і, відповідно, заробітню платню. З”являється потреба в дорогих медикаментах, переїзді та багато інших витрат, які мають бути йому відшкодовані.

Цифри та факти. Світова потреба у пересадці органів та тканин щорічно збільшуєтсья на 15%, а задовольняється всього на 5—6%. Пошуки учених альтернативних шляхів поки ще не можуть повністю замінити органний метод трансплантації.

Водночас, одна п”ята людей, які розраховують на трансплантацію, помирає, так і не дочекавшись необхідного органу. Сьогодні, лише в економічно розвинених країнах не менше 150 тис. людей потребують пересадки органів та тканин.

В сучасному світі здійснюється більше 40 тис. операцій з пересадки щорічно, а за прогнозами спеціалістів, у майбутньому кожна друга операція буде трансплантацією.